Оскільки заняття залишаються важливою складовою організованого навчання дошкільників, вважається за необхідне рекомендува­ти педагогам дошкільних навчальних закладів дотримуватися розро­блених вітчизняною дошкільною дидактикою і перевірених науко­вими дослідженнями, багаторічною практикою положень, які прокоментовані у програмах для ДНЗ: «Я у Світі», «Українське дошкілля», «Дитина в дошкільні роки», «Впевнений старт»

Навчання у формі занять зазвичай проводиться, починаючи з третього року життя, з поступовим нарощуванням їх кількості та тривалості. Слід зауважити, що індивідуальні і підгрупові ігри-заняття проводять уже на першому і другому роках життя дітей.

Кількість і тривалість занять поступово, з дорослішанням дітей, зростають:

• для дітей третього року життя – 2 заняття на день по 10 – 15хв. (у першу і другу половину дня);
• для дітей четвертого і п’ятого років життя – 2-3 заняття на день відповідно по 15 – 20 і 20-25 хв.;
• у старшому дошкільному віці – 2 – 3 заняття впродовж 1 – 1,5 годин щодня, тобто по 25 – 30 хв. кожне;
• тривалість занять з фізкультури збільшується у кожній віковій групі до 5 хв.

При цьому тривалість поточного заняття може бути дещо збільшена чи зменшена вихователем – залежно від коливань інтересу, бажань дітей складності завдань тощо. Розпочата на занятті навчально-пізнавальна діяльність дітей може мати продовження у повсякденному бутті, розгортатися далі у серії бесід, розмов з малюками, організованих і самостійних ігор, спостережень та в інших формах роботи.

Найбільш сприятливий час для, залучення малюків до організованих занять, з огляду на закономірності у зміні працездатності, активності дитячого організму, на особливості перебігу уваги, процесів пам’яті й мислення дітей тощо, – це період від 9-ї до 11-ї години ранку. З урахуванням конкретної ситуації окремі заняття можна переносити на другу половину дня (скажімо одне з 2 – 3-х планових занять у старшій групі, щоб не перевантажувати ранкові години й не затримувати вихід дітей на дену прогулянку).

Аби надати організованій навчально-пізнавальній діяльності планового характеру та узгодити її із загальним розпорядком дня, варто розробити для різних вікових груп орієнтовний тижневий розподіл занять – перелік занять з різних змістових напрямів дошкільної освіти.

Класифікація занять

Сьогодні зорієнтуватися у розмаїтті видів занять з дошкільни­ками – завдання не з простих, тому що методичні посібники, пу­блікації у фаховій періодичній пресі іноді містять різні трактування розподілу занять на типи, види, при цьому, на жаль, не даючи ґрун­товних роз’яснень щодо критеріїв пропонованих класифікацій і чіт­ких характеристик типів і видів занять, що згадуються у них. Ось чому при з’ясуванні питання про класифікацію занять у дошкільному закладі варто спиратися на здобутки класичної вітчизняної педагогіки та розробок сучасних науковців. Зокрема, стануть у пригоді фахові поради знаних теоретиків дошкільної освіти Наталії Гавриш, Катерини Крутій, Тамари Поніманської, Світлани Якименко та ін.

Педагог має добре орієнтуватися у видах занять, у критеріях, покладених в основу їх розподілу, щоб з максимальною доцільністю використовувати той вид заняття, який у повній мірі відповідав би поставленій меті, оптимально підбирати необхідні методи, прийоми засоби її реалізації.

 Основні види занять

Найважливіший критерій розподілу занять – спрямованість їхнього змісту. Раніше заняття розподіляли за розділами програми. Традиційно це були заняття з:

• мовленнєвого розвитку;
• навчання елементів грамоти;
• художньої літератури;
• ознайомлення з навколишнім світом;
• ознайомлення з природою;
• формування елементарних математичних уявлень;
• образотворчої діяльності (малювання, ліплення, аплікація, конструювання);
• фізичної культури;
• музичного виховання тощо.

На такий розподіл занять можна спиратися і сьогодні, оскільки він співзвучний з тими складовими змісту освітньої роботи, які закладено Базовим компонентом дошкільної освіти України,   програмами: «Дитина», «Українське дошкілля», «Дитина в дошкільні роки», «Впевнений старт», хоча і не означені у цих документах окремими структурними розділами.

Інтегровані заняття – це форма навчально-виховної роботи, яка об’єднує блоки знань із різних галузей навколо однієї теми з метою інформаційного та емоційного збагачення сприймання, мислення, почуттів дітей, що дає змогу пізнавати їм певне явище з різних сторін, досягати цілісності знань дітей. Результатом системного впровадження таких занять у ДНЗ є формування системного мислення дошкільників, збудження уяви, позитивно-емоційного ставлення до процесу пізнання (Н. Гавриш).

Практика роботи показує, що інтегровані заняття більш цікавіші для дошкільників,   оскільки допомагають вирішувати більшу кількість завдань, використати різні методи і прийоми, педагогічні та інформаційно-комунікаційні технології, інші засоби навчання. Це така організація навчального процесу в ДНЗ, за якої неможлива неучасть кожної дитини в   процесі пізнання та співнавчання. На інтегрованих заняттях акцент ставиться на самостійній пізнавальній діяльності дітей (а не заучуванні готових відповідей та висновків), створенні проблемних ситуацій з урахуванням вікових особливостей дітей та логіки навчального матеріалу.

Інтегровані заняття складніші за структурою, а тому потребують більш ретельної підготовки до них вихователя, аніж до предметного заняття. Інтегроване заняття – це заняття, яке спрямоване на закріплення метеріалу у різних видах діяльності дітей з якоїсь конкретної теми (наприклад, “Дикі тварини”, “Пори року”, “Зима”, “Ми – друзі”, “Моє селище”, “Геометричні фігури”, “Моя Україна” тощо).

За дидактичними цілями розрізняють такі види занять:

–       на повідомлення нової інформації, формування нових знань і умінь;

–       на закріплення знань і раніше отриманих умінь, систематиза­цію накопиченого досвіду;

–            змішані – заняття, що поєднують повідомлення нових знань, формування нових умінь із повторенням, закріпленням, системати­зацією і застосуванням набутих знань, умінь, навичок. Тут ідеться про комплексну реалізацію саме дидактичних цілей, зумовлених певним етапом навчання: первинне ознайомлення з програмовим матеріалом чи його поглиблене вивчення; закріплення, розширення, уточнення, систематизація та узагальнення знань, автоматизація на­вичок. Саме такого комплексного підходу до визначення дидактич­них цілей потребують, наприклад, заняття з фізичної культури та му­зичного виховання, на яких планується подача нового та вже знайо­мого дітям програмового матеріалу у співвідношенні приблизно один до трьох, один до чотирьох. Подібна комплексна реалізація дидак­тичних цілей може передбачатися й на інших предметних (односпрямованих) заняттях. Цей вид занять слід відрізняти від комплексного за змістовою спрямованістю;

–            підсумково-контрольні заняття, які можна проводити періо­дично в кінці певного часового періоду (кварталу, півріччя, року) або в кінці вивчення з малюками певної теми (при тематичному підході до планування й реалізації програмового змісту). Їхня мета – оцінка розвивально-виховного ефекту організованого навчання, визначен­ня проявів компетентності дітей у тих чи інших видах діяльності і сфе­рах пізнання, про які свідчить наявність продемонстрованих дітьми інтересів, ставлень, базових особистісних якостей, знань, умінь, на­вичок.

Останнім часом значення підсумково-контрольних занять дещо   недооцінюється. Вони почали втрачати популярність через домінування на них атмосфери перевірки, екзаменування, тес­тових вправ, які заважають дітям максимально самовиявлятися, по­чуватися і діяти природно. Щоб ці заняття досягали своєї дидактич­ної мети, вихователі мають зробити їх цікавими для дітей за змістом і формою. Сучасна дидактика пропонує проводити підсумково-контрольні заняття з опорою на діяльнісний підхід, використовуючи широкий арсенал практичних методів, ігрових прийомів у ситуаціях сюрпризності, пошуку, вибору, експериментування. Їх можна проводити у формі ігор, вікторин, конкурсів, турнірів, брей-рингів тощо, які дають змогу дітям продемонструвати свої здобутки в розвитку і навчанні у процесі змістовної зайнятості, партнерської взаємодії й невимушеного спілкування.

Хочеться застерегти педагогів від перетворення підсумкових занять на шоу, коли форма підбиття підсумків організованого навчання не стільки засвідчує індивідуальні досягнення і дає простір для проявів інтелектуальної, пізнавальної, рухової, мовленнєвої активності дітей, скільки носить показово-розважальний характер та проводиться за складеним заздалегідь сценарієм після серії репетицій.

За способом організації дітей заняття бувають:

–  фронтальні (загальногрупові, колективні), що проводяться одразу з усією групою дітей;

–  підгрупові (в окремих методичних джерелах їх називають груповими), для яких організують по 8-15 дітей, розділяючи групу на дві підгрупи. Підгрупи слід формувати за психологічним віком, орієнтуючись на інтереси, ситуативні бажання, здібності, інші суб’єктивні й об’єктивні чинники;

–  індивідуально-підгрупові (або індивідуально-групові), на яких об’єднують по 4 – 8 дітей, чим забезпечують можливість здійснення диференційованого й індивідуального підходів;

–  індивідуальні, які проводяться і з окремими дітьми, і з маленькими підгрупами по 2 – 4 осіб, якщо ці діти потребують індивідуальної навчально-розвивальної роботи одна­кової чи подібної спрямованості.

За рекомендаціями доктора психологічних наук Віри Кузьменко, індивідуальних занять з різних змістових напрямів потребують:

• діти раннього віку;
• новачки у групах в період адаптації;
• діти після довготривалої відсутності в дитячому садку;
• ті, хто відрізняється низькою працездатністю чи уповільненим сприйманням;
• мають вади психічного чи фізичного розвитку;
• педагогічно занедбані діти.

На  думку науковців, з обдарованими дітьми також слід проводити індивідуальні заняття, адже часто їхній потенціал педагоги просто використовують для показових виступів і звітів, а працюють над його розвитком недостатньо.

За специфікою поєднання і використання методів, прийомів, засобів навчання можна виділити такі види занять:

–          комбіновані;

–          ігрові;

–          сюжетно-ігрові;

–          домінантні.

Для проведення ком­бінованого заняття засто­совують певну комбіна­цію наочних, словесних, практичних методів і при­йомів, різних засобів на­вчання – вправ, ігор, предметно-іграшкової, ілюстративної наочності, літературних, музичних творів тощо – залежно від віку вихованців, поставлених дидактич­них, розвивальних, виховних цілей, змістового наповнення конкрет­ного заняття із конкретною групою/підгрупою дітей. Такий харак­тер можуть мати заняття з різних розділів програми.

На ігрових заняттях весь комплекс освітніх завдань розв’я­зують за допомогою спеціально підібраних ігор (дидактичних, рухли­вих, елементів ігор-театралізацій, конструксторсько-будівельних то­що) чи ігрових вправ, які можуть бути об’єднані спільною темою чи сюжетною лінією. Послідовність ігор визначається їхнім змістом та певними методичними закономірностями побудови того чи того за­няття з пізнавального, фізичного, мовленнєвого, соціально-мораль­ного розвитку тощо.

Сюжетно-ігрові (сюжетні) заняття відрізняються від інших насиченістю ігровими ситуаціями, сюрпризними моментами, іміта­ціями та іншими ігровими прийомами подачі, закріплення, узагаль­нення програмового матеріалу. При цьому всі заплановані види роботи з дітьми підпорядковуються єдиному сюжету. В основу сю­жету можуть бути покладені улюблені літературні твори, дитячі кі­но- і мультфільми, реальні й вигадані ситуації дитячого буття. Дуже цікаво проходять такі заняття з фізичного, художньо-естетичного, пізнавального, мовленнєвого розвитку тощо.

Домінантне заняття будують на основі комбінованого або змі­шаного, коли вихователь приділяє більшу увагу якомусь питанню, проблемі, розділу, тобто робить акцент тільки на одному виді діяль­ності з дітьми (цей вид домінує). Інші види діяльності виступають як допоміжні. Домінанта – з італійської, буквально «панівний», тобто домінуюча ідея, головна ознака чого-небудь. На таких заняттях мо­жуть домінувати також певні засоби розвитку, навчання і виховання. Домінантні заняття можуть мати і свій сюжет.

Домінантним можна вважати, скажімо, таке музичне заняття, де переважає слухання музики, або таке мовленнєве заняття, на яко­му домінуючим завданням є розвиток зв’язного мовлення, а супутніми – лексичні й граматичні завдання. Деякі пізнавальні заняття можна проводити з домінуючим застосуванням дидактичних матеріалів (домінуючий засіб) чи домінуванням методу, наприклад, експериментування, спостереження тощо.

Класифікація  мовленнєвих занять (А.М. Богуш)

За способом організації:

– індивідуальні, на яких об’єднують дітей одного рівня мовленнєвого розвитку (1-4 дитини);

– індивідуально-групові (4-8 осіб);

– групові (до 15 осіб);

– фронтальні (загальногрупові) – з усіма дітьми вікової групи.

За спрямованістю:

–   тематичні (або спеціальні), спрямовані на розв’язання одного мовленнєвого завдання (розвиток словника, формування граматично правильного мовлення, формування звукової культури мовлення чи зв’язного мовлення);

–  комплексні, у процесі яких комплексно реалізують три мовленнєвих завдання (наприклад: розвиток зв’язного мовлення, формування звукової культури, граматично правильного мовлення);

–  контрольні, які планують і проводять в усіх вікових групах з метою перевірки мовленнєвих навичок і вмінь дітей протягом кварталу (півріччя), що дає змогу вихователю вчасно коригувати індивідуальну мовленнєву роботу з дітьми;

 інтегровані – ефективний засіб для закріплення набутих дітьми мовленнєвих умінь та навичок і збагачення пізнавального досвіду з метою більш повного і глибокого розкриття теми, успішного розв’язання мовленнєвих та розумових завдань з різних розділів програми. Інтегровані заняття можна проводити, починаючи з І молодшої групи (А.М. Богуш).

К. Крутій «Нині, на жаль, заняття часто перетворюється на дидактичний каламбур – веселу, дотепну гру, після якої мало що залишається в головах, душах і серцях дітей. Водночас відмова від занять як основної форми навчання в дошкільному закладі й використання лише ігрових форм роботи негативно позначається на розвитку дітей і підготовці їх до школи».